"Перемога" у підручниках завжди "заднім числом"

На носі 1 вересня. Не лише школярі та їхні батьки, але й політики та державні ідеологи готуються під цю дату. Найбільш активним є, звісно ж, Кремль. Мова не лише про те, як росіяни планомірно знищують українські книжки. Але й про випуск нових підручників, де РФ остаточно повертається до тоталітарних ідеологічних підходів у освіті. Поляки поки відстають, але курс тримають той же.

Так, російські пропагандисти лише поточного року видали підручники "Історія нашого краю. Донбас і Новоросія" для окупованих територій, "Суспільствознавство" для "корінної" РФ (під редакцією Дмитра Медведєва) і планують видати "правдивий" підручник "Історії України". Всі розуміють, що там буде. Достатньо вказати, що у "Суспільствознавстві" буквально наведені слова Медведєва, що російські кордони "ніде не закінчуються".

Це без урахування змін попередніх років, коли, серед іншого, у біографії Гоголя та інших нібито "російських" письменників у підручниках з літератури видаляли будь-які згадки про Україну, натомість повертаючи у навчальну програму радянські "мобілізуючі" твори типу "Молода гвардія" та "Як загартовувалася сталь".

Навіть самі росіяни кажуть, що Кремль все більше бере не так навіть радянські, як "нацистські концепти" у ідеологізації шкільної освіти. Наприклад, прямо декларує побудову "нового світового порядку". Як пам’ятаєте, "Новий порядок" це офіційна назва політичного курсу Третього рейху щодо асиміляції підкорених народів Європи.

Паралельно "пишуть історію" і поляки, але (поки що?) не так радикально. Там шкільна програма та історія як наука вже давно стали "заручником" передвиборчих кампаній. Так, коли при владі знаходяться польські консерватори, то підручники міняють, відповідно, у консервативному ключі. А якщо ліберали – то у більш ліберальному. Хоча щодо українців обидва підходи часто надто схожі. Наприклад, 2017 року підручники історії у Польщі "підправили" у "консервативному" ключі.

Передусім мова тоді була про Волинську трагедію, але не тільки. Поляків вчили або успішним завойовницьким походам польських військ на українські і "руські" землі (як от похід Болеслава Хороброго на Київ) і різним "уніям" з українцями (це Люблінська унія 1569 р., коли поляки підкорили Галичину; Гадяцький договір 1658 р., коли гетьман Виговський передав підконтрольну йому Україну полякам; Варшавський договір 1920 року між Петлюрою й Пілсудським, коли поляки відновили контроль над Галичиною тощо).

А також "громадянським війнам", як поляки називають боротьбу за незалежність Гетьманщини часів Хмельницького, події Другої Світової на українських землях та все те, що ми називаємо "визвольною війною" у різні епохи.

Взагалі тренд там такий, що поляки та українці були одним народом, але злі віроломні українці постійно "чомусь" повставали проти "добрих" поляків, які і мову, і культуру, і релігію їм, "невдячним", принесли. Це читається між рядками. Однак, вони забувають додати, що це все вони принесли на вістрі шаблі та на кілку для страт.

Там вкрай мало згадок про Україну як державу – у тому числі, сучасну.

Складається враження, що Україна - це досі якась незрозуміла абстрактна територія на сході, яка "історично" Польща, але чомусь окремо.

Те, що та молодь, яка на таких підручниках навчалася, зараз дедалі більш агресивно ставиться до українців, не викликає ніякого здивування. Хоча, порівняно з російськими, польські підручники - це просто максимальний плюралізм думок.

Досить детально у післявоєнний період описують операцію "Вісла" 1947 року, коли українці та поляки, за наказом Сталіна, сотнями вмирали під час їх примусового перевезення у вантажних вагонах та під час утримання у концтаборах. Більше вмирали українці, бо одним з ініціаторів цієї "операції" були якраз польські комуністи, які пропонували виселення сотень тисяч українців, як спосіб боротьби з УПА. Хоча поляки, звісно ж, акцентують увагу на своїх співвітчизниках. Проте це чи не єдиний сюжет, який об’єднує наші народи у підручниках.

Є ціле дослідження "Українського інституту" від 2022 року про те, як у польських та інших закордонних підручниках висвітлюють історію України та дотичні до неї події у національній історії різних країн, зокрема й у Польщі.

Розуміючи, що такий "консерватизм" йде кудись не туди, у 2024 році ліберальний уряд Туска провів реформу підручників історії, коли, по-перше, цей курс скоротили, а по-друге – зробили "менш консервативними". В усіх аспектах, крім України.

Те, що стосувалося України, там зазнало скорочень, але не зміни трактувань. Зараз у Польщі очікуються чергові вибори, і як зміняться підручники потім - поки важко сказати.

Підручник історії - це завжди державна пропаганда. І факт у тому, що російські та польські підручники з кожним роком збільшують ідеологічну "прірву" відносно українських посібників – кожен у свій бік. Звісно, своє трактування історії це суверенне право кожного народу та держави, але така ситуація з західними партнерами виглядає загрозливо.

Ті ідеологічні протистояння "заднім числом", які фіксують у підручниках зараз (і ми не виключення, бо теж маємо "історичну книгу скарг" у вигляді підручника), обов’язково ще себе проявлять через певну кількість років.

Так, з росіянами все вже давно зрозуміло, але збільшення конфронтації між українцями та поляками навряд піде на користь і українцям, і полякам.

Однак добре, що хоча б контакти не до кінця розірвані і досі проводяться засідання Українсько-польської робочої групи з питань історичної пам’яті (востаннє збиралися 2025 року), Польсько-українські конгреси істориків (востаннє – поточного року). Щоправда, повістку там обирають майже виключно поляки. Втім, це краще ніж перехід до того стану "ретрофілії" й "імперських кольок", як у РФ щодо історії України.

Будемо сподіватися, що здоровий глузд в українсько-польських відносинах переможе старі образи, а російські підручники перепишуть на щось більш адекватне після провалу "СВО".